Топ-10 міфів у роботі нотаріусів

Міф 1: Державні нотаріуси здійснюють послуги безоплатно, оскільки їх утримує держава.

Реальність: За вчинення нотаріальних дій державними нотаріусами справляється держмито, а також стягується плата за надання додаткових послуг.

Часто у громадян виникає хибна думка про те, що, звертаючись до державного нотаріуса, платити за послуги не потрібно. Розвінчуємо цей міф і наголошуємо, що за вчинення нотаріальних дій державними нотаріусами справляється плата у вигляді державного мита, ставки якого зафіксовані у Законі України «Про державне мито» та стягується плата за додаткові послуги правового характеру.

До додаткових послуг правового характеру відносяться консультації з питань укладення договорів, правовий аналіз юридичного змісту документів на відповідність чинному законодавству, послуги інформаційно-технічного характеру (виготовлення копій документів, складання проектів договорів та інші), а також послуги, що надаються державними нотаріальними архівами (підготовка довідок на запити осіб, щодо яких вчинено нотаріальні дії, консультування з питань упорядкування нотаріальних документів і передачі їх на зберігання до архіву та ін.).

Міф 2: Мінімальні та граничні тарифи на послуги у приватних нотаріусів встановлює держава, тому має регулювати ціни.

Реальність: Сума плати за вчинення нотаріальної дії встановлюється безпосередньо приватним нотаріусом.

Сума коштів, яку необхідно сплатити за відповідну нотаріальну дію приватного нотаріуса, визначається за домовленістю між нотаріусом та громадянином або юридичною особою. За вчинення інших дій, покладених на приватних нотаріусів відповідно до закону, справляється плата, розмір якої визначається законодавством у відповідній сфері. Оплата додаткових послуг правового характеру, що надаються приватними нотаріусами і не належать до вчинюваної нотаріальної дії, проводиться за домовленістю сторін і може включати в себе витрати на технічне забезпечення діяльності робочого місця нотаріуса та його обслуговування, правовий аналіз документів, поданих для вчинення нотаріальної дії, плату за користування Єдиними та Державними реєстрами, підготовку проекту та виготовлення свідоцтва, виготовлення копій документів, що долучаються до примірника свідоцтва та інші витрати, пов’язані із здійсненням професійної діяльності.

Міф 3: Нотаріус повинен перевіряти справжність усіх документів, які йому надають.

Реальність: Нотаріус надає правову оцінку документам, однак не несе відповідальності за їх вірогідність – особа є відповідальною за подання недійсних або підроблених документів.

Слід зауважити, що нотаріус самостійно надає правову оцінку поданим для вчинення нотаріальної дії документам, приймає рішення щодо вчинення нотаріальної дії чи відмови у її вчиненні, однак у випадку отримання неправдивої інформації, недійсних або підроблених документів не несе відповідальності за вчинені нотаріальні дії.

Міф 4: У випадку смерті одного з подружжя все майно автоматично переходить до іншого, якщо померлий не написав заповіту.

Реальність: Спадкоємці за законом закликаються до спадкування у порядку черговості, яка залежить від ступеня їх споріднення зі спадкодавцем.

Спадкування в Україні може бути за заповітом або за законом. Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття та у випадку заміни черговості спадкування.

Черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Цей договір не може порушити прав спадкоємця, який не бере в ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов’язкову частку у спадщині. Фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Всього існує 5 черг спадкоємців.

Окрім подружжя, до першої черги спадкування за законом також належать діти спадкодавця, у тому числі зачаті за його життя та народжені після його смерті, та батьки.

У другу чергу право на спадкування мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід.

До третьої черги належать рідні дядько та тітка спадкодавця, до четвертої – особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини.

Претендентами на спадщину п’ятої черги є інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення, а також його утриманці, які не були членами сім’ї спадкодавця.

Міф 5: При виїзді дитини за кордон необхідно оформити на неї довіреність у нотаріуса.

Реальність: Необхідно нотаріально засвідчити справжність підпису батьків на заяві-згоді на виїзд дитини за кордон.

Дозвіл на виїзд дитини за кордон часто називають довіреністю на дитину. З юридичної точки зору оформляється не довіреність, а заява, в якій один або обидва батьки надають згоду на виїзд дитини за кордон.

За законодавством України громадянин, який досяг 16 років, може виїжджати за межі країни самостійно. Діти молодше 16 років повинні мають право на виїзд у супроводі батьків або інших осіб, які одержали на це дозвіл від батьків. Для кожного випадку потрібно оформити заяву-згоду на виїзд дитини за кордон.

Існують випадки, за яких дозвіл не вимагають:

– один з батьків є іноземним громадянином;

– існує заборгованість по виплаті аліментів понад 4 місяці;

– у разі виїзду за кордон на ПМП водночас у батька повинна бути відмітка в паспорті для подорожі за кордон про постановку на консульський облік.

Дитина також може виїжджати за кордон з тим із батьків, з яким проживає. Строк поїздки не повинен перевищувати 1 місяць. Один із батьків повинен мати рішення суду або органу опіки про проживання неповнолітнього з одним із батьків. У цьому разі перед поїздкою мати або батько повідомляє іншого з батьків про майбутню подорож з дитиною.

Якщо один з батьків не надає дозвіл на виїзд із дитиною іншому або невідоме місцезнаходження одного з батьків, то такі питання вирішуються в судовому порядку. Якщо рішення ухвалене судом, то цю постанову необхідно мати під час перетинання кордону.

Міф 6: Заповідач може позбавити будь-яку особу права на спадкування його майна після смерті, навіть дітей та дружину.

Реальність: Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині.

Обов’язкову частку у спадщині мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова/вдівець та непрацездатні батьки – вони спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом.

Міф 7: При прийнятті спадщини можна обрати і прийняти тільки права та матеріальні статки.

Реальність: Спадкоємець приймає як права, так і обов’язки, зокрема, і борги спадкодавця.

Йдеться про те, що до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Не входять до складу спадщини права та обов’язки, що нерозривно пов’язані з особою спадкодавця: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об’єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я; право на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом, а також права та обов’язки особи як кредитора або боржника. Спадкування є універсальним, тобто в разі прийняття спадщини приймаються всі існуючі права та обов’язки, вибірково відмовитися від якоїсь складової спадщини неможливо.

Міф 8: Заповіт – це все, що потрібно мати для спадкування майна заповідача.

Реальність: особа, яка постійно не проживала зі спадкодавцем, повинна протягом 6 місяців з моменту смерті подати заяву про прийняття або відмову у прийнятті спадщини.

Письмова заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто до державної нотаріальної контори чи до приватного нотаріуса за місцем відкриття спадщини (останнє місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме, то місце знаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна – місцезнаходження основної частини рухомого майна).

Якщо така заява надходить поштою, то справжність підпису спадкоємця на такій заяві повинна бути нотаріально засвідчена.

У разі неподання спадкоємцем такої заяви, він вважається таким, що не прийняв її, і якщо інші спадкоємці не дадуть згоди на подання ним заяви про прийняття спадщини вже після спливу шестимісячного строку, встановленого для прийняття спадщини, спадкоємець, який з поважних причин пропустив строк для прийняття спадщини, може звернутися до суду з позовом про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом шестимісячного строку він не заявив про відмову від неї.

Такими, що прийняли спадщину, вважаються малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, якщо не було подано заяву про відмову від спадщини у порядку, встановленому цивільним законодавством.

Право спадкоємців на спадкове майно підтверджується свідоцтвом про право на спадщину (за законом чи за заповітом), яке видається державним нотаріусом за місцем відкриття спадщини після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини.

Міф 9: Лише нотаріуси можуть посвідчувати заповіт.

Реальність: заповіт (крім секретного) в залежності від місця перебування заповідача можуть посвідчувати посадові та службові особи, які мають право вчиняти такі нотаріальні дії.

Заповіт посвідчується нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, які мають право вчиняти такі нотаріальні дії. До них також відносяться консульські установи, посадові чи службові особи органу місцевого самоврядування, головний лікар, начальник госпіталю, директор або головний лікар будинку для осіб похилого віку та інвалідів, капітан судна, начальник експедиції, командир військової частини, з’єднання, установи або закладу, начальник місця позбавлення волі, начальник слідчого ізолятору.

Вказані особи посвідчують відповідно заповіти щодо громадян, які перебувають на лікуванні в лікарнях, інших стаціонарних лікувально-профілактичних закладах, санаторіях або проживають у будинках для престарілих та інвалідів; громадян, які перебувають під час плавання на морських суднах або суднах внутрішнього плавання, що плавають під прапором України; громадян, які перебувають у розвідувальних, арктичних та інших подібних до них експедиціях; військовослужбовців та інших осіб, які перебувають на лікуванні в госпіталях, санаторіях та інших військово-лікувальних закладах; військовослужбовців та членів їхніх сімей, які перебувають у пунктах дислокації військових частин, з’єднань, установ і військово-навчальних закладів; осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, слідчому ізоляторі.

При посвідченні заповіту вищезазначеними службовими особами (крім посадових, службових осіб органів місцевого самоврядування), а також у разі посвідчення заповіту від імені особи, яка через фізичні вади не може сама прочитати заповіт, є обов’язковою присутність не менше двох свідків. В інших випадках посвідчення заповіту при свідках відбувається за бажанням заповідача.

Міф 10: Тільки нотаріус має право вчиняти нотаріальні дії.

Реальність: окремі нотаріальні дії можуть бути вчинені посадовими особами органів місцевого самоврядування та консульськими установами.

Нотаріальні дії у сільських населених пунктах вчиняють уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування.

Такими діями є:

1) вжиття заходів щодо охорони спадкового майна;

2) видача дублікатів посвідчених ними документів;

3) засвідчення вірності копій (фотокопій) документів і виписок з них;

4) засвідчення справжності підпису на документах;

5) видача свідоцтва про право на спадщину;

6) видача свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя.

Посадові особи органу місцевого самоврядування також наділені правом посвідчувати заповіти (крім секретних).

Консульські установи України також вчиняють окремі нотаріальні дії:

вживають заходів до охорони спадкового майна;

видають свідоцтва про право на спадщину;

засвідчують вірність копій документів і виписок з них;

засвідчують справжність підпису на документах;

засвідчують вірність перекладу документів з однієї мови на іншу;

приймають в депозит грошові суми і цінні папери;

вчиняють виконавчі написи;

приймають на зберігання документи;

вчиняють морські протести;

видають дублікати посвідчених ними документів та інші нотаріальні дії.