Світ повинен показати силу, щоб поставити крапку у спроможності агресора до ескалації – Президент України під час виступу в австралійському Інституті Лоуї

Дуже дякую, шановний пане Лоуї! Шановний пане Фулілав!

Пані та панове!

Дякую за цю можливість звернутися до вас сьогодні й відповісти на найактуальніші запитання нашого з вами часу. Часу, який має такий сильний зв’язок з минулим.

Майже вісім років тому, у листопаді 2014 року, тут у вас, у Сіднеї, в Інституті Лоуї, відбувся виступ Ангели Меркель, тоді – Федерального канцлера Німеччини.

Зокрема, вона торкнулась і тематики російської війни проти України – злочинної анексії нашого Криму, бойових дій на Донбасі та знищення малайзійського «Боїнга» в небі над Україною. Пані Меркель тоді зазначила, що «українська криза – це справді більше, ніж регіональна криза, вона стосується всіх нас».

Ще раз нагадаю: ці слова прозвучали майже вісім років тому, тобто за вісім років до того, як Росія змогла перевести гібридну війну проти України – війну, а не кризу все ж таки – у повномасштабне вторгнення, якого Європа не бачила з часів Другої світової війни.

Чому це стало можливим? Чому попри розуміння вже у 2014-му, що російська агресія – це не щось локальне, а справді глобальна загроза, Росія все ж мала можливість ще й такої ескалації, яка почалася 24 лютого цього року?

Це запитання виявляє зв’язок нашого з вами часу з іще більш давньою історією.

З історією, яка досі так і не стала власне історією. Вона досі з нами – у сьогоденні.

30 вересня цього року керівник Росії оголосив про нібито анексію частини території України. Чотирьох наших регіонів, із яких поки ще не вибитий російський окупаційний контингент.

Ця нова спроба Росії загарбати чуже є очевидним намаганням повторити 2014-й – повторити Крим. І не просто анексію як таку.

Росія намагається поставити міжнародну спільноту зараз у такі умови, щоб реакція на черговий російський злочин проти міжнародного права не відповідала його тяжкості так само, як тоді, як із Кримом.

У 2014-му ми не побачили, наприклад, справді жорстких санкцій проти Росії. Вона не була покарана за цей злочин. Тоді було дуже сильне бажання в багатьох у світі заплющити очі на анексію, вважати війну просто «кризою» і продовжувати відносини з Росією.

Хоч тоді й говорили, що загроза глобальна, а діяли так, ніби це було щось таке суто локальне…

І сказати, що це посилило відчуття безкарності в агресора, – це нічого не сказати.

Але так завжди буває: коли злочинець не отримує належного покарання за скоєний злочин, він сприймає це як дозвіл на подальші злочинні дії. «Вони слабкі», – так реагує агресор, коли не відчуває відповіді.

Чи відчує він її зараз?

Свідомо чи ні, але керівник Росії обрав дуже символічну дату для початку цієї спроби анексії нашої території. 30 вересня. Цей день повертає нас на 84 роки назад в історії Європи та світу.

Саме цього дня інший агресор, але такий схожий на цього, домігся підписання Мюнхенської угоди. Теж – щоб анексувати чужу землю.

Зараз ми частіше згадуємо ту угоду під назвою «Мюнхенська змова» і вважаємо її зразком політичного цинізму й фатальної помилки. Помилки, яка коштувала людству десятків мільйонів життів.

Але після підписання «Мюнхена» звучали не такі оцінки. Навіть казали, що та угода дасть мир тодішньому поколінню…

У різних країнах і різними голосами знову звучить теза про те, що нібито можна просто погодитися, що агресор щось захопив. Що нібито десь можна провести якусь умовну лінію, яка задовольнить апетит Росії, і нібито після цього війна затихне. І що нібито не варто жорстко реагувати на цю спробу анексії, яку Росія почала 30 вересня.

Але в цій тезі звучить не що інше, як 2014 рік – помилки тодішніх лідерів. У ній звучить не що інше, як і 1938-й. У ній звучить лише те, що злочинець може залишитися непокараним. А отже, зі спокусою продовжувати.

Будьте певні: керівник Росії зараз уважно аналізує реакцію світу на влаштовані ним псевдореферендуми на українській землі й на оголошення про анексію нашої території. Що саме його цікавить?

Дуже просто: його цікавить, чи є в нього ще потенціал для ескалації.

Якщо реакція світу зараз буде слабкою, Росія придумає якусь нову ескалацію.

Ви бачите, що спектр злочинних дій цієї держави дуже широкий: ракетний терор, масові вбивства, злочинні депортації, радіаційний шантаж на захопленій, наприклад, нашій Запорізькій атомній станції, продовольча криза, енергетична криза тощо.

Дуже красномовною була й нещодавня диверсія на газогонах у Балтійському морі. Це такі дії, які можуть дестабілізувати життя на цілому континенті. Це реально енергетична зброя масового ураження. Абсолютно кожна країна світу залежить від підводних кабелів і трубопроводів, які можуть бути знищені агресором так само, як і газогони в Балтійському морі.

Тому світ зараз повинен показати силу.

Сила потрібна, щоб нарешті поставити крапку в агресії, у спроможності агресора до ескалації.

На міжнародних майданчиках потрібне чітке й принципове засудження Росії за цю спробу анексії української території, щоб це дуже відрізнялося від того, що було у 2014 році.

На рівні держав і союзів держав потрібні нові й жорсткі санкції проти Росії, щоб і цим теж ситуація сильно відрізнялася від 2014-го.

На рівні співпраці з Україною потрібні чергові й показові пакети підтримки, передусім оборонної та фінансової, щоб агресор бачив, що його злочинні дії лише ускладнюють ситуацію для нього ж.

Зараз, у час, який має такий сильний звʼязок із минулим, ми маємо історичну можливість створити прецедент, що зробить історію агресій власне історією і навчить будь-яких агресорів, що жоден злочин проти міжнародного права ніколи знову не зійде агресору з рук.

Наступного тижня на розгляд Генеральної Асамблеї ООН буде внесена резолюція щодо невизнання й засудження чергової спроби анексії Росією наших територій. Ми з Австралією давно маємо принципову й ефективну співпрацю на всіх міжнародних майданчиках, зокрема в ООН. І маємо зараз спрямувати наші спільні можливості так, щоб зробити голосування на Генасамблеї за цю резолюцію максимально однозначним. Я прошу вас, я прошу Австралію застосувати весь свій вплив, щоб переконати якнайбільше держав не залишатися нейтральними й проголосувати за міжнародне право й проти російської анексії.

Україна має з Австралією й дуже змістовну співпрацю в оборонній сфері.

Ще після першого мого звернення до парламенту й народу Австралії у березні ваш уряд ухвалив рішення про надання Україні «Бушмастерів». Дуже вдячний. Ці машини на відмінно показали себе в реальних бойових діях.

Що більше зброї та боєприпасів ми отримаємо, зокрема артилерії, безпілотників, засобів протиповітряної оборони, протитанкової й протикорабельної зброї, то відчутнішою для Росії буде відповідальність за порушення міжнародного права й то меншим буде відчуття в агресора, що в нього нібито є простір для ескалації.

Третій елемент – це санкції.

Я дякую Австралії за участь у глобальних зусиллях для санкційного тиску на агресора за війну. Але цей тиск має сенс тоді, коли постійно зростає й коли агресор не встигає адаптуватися до санкцій, не встигає знайти шляхи, щоб обходити їх.

Зараз час посилити цей тиск. Саме зараз.

Саме після того, як Росія влаштувала цей фарс із псевдореферендумами і з цією анексією.

Ціна таких дій має бути відчутною, наслідки – сильними. Не має бути жодної ілюзії в агресора, що 2014-й ще може повторитися.

І останнє. Світ бачив багато війн. Бачив, як війни десь в одній частині світу впливають на всіх у світі.

На це варто дивитися не тільки з погляду безпосереднього негативного впливу війни, а й з погляду впливу її результату.

Якщо агресор таки завоює результат для себе, якщо агресивна амбіція задовольняється, то такий результат впливає на всіх у світі ще більше і ще довше, ніж сама війна.

Впливає цинізмом. Впливає неминучою руйнацією міжнародного права, послабленням правди.

Саме тому злочинна війна має завершитися справедливою поразкою того, хто її розпочав. Агресор має програти. Саме це дає мир поколінням. Не будь-які змови з агресором, не умиротворення агресора, а його програш. А отже, відновлення миру. А отже, Україна має виграти.

Це не просто щось про нашу державу. Це про всіх нас у світі. Це й про Австралію також. Про вашу свободу, про вашу безпеку, про наші спільні цінності, про наш спільний мир, які наша перемога може історично посилити.

Я дякую вам за увагу! Дякую за підтримку, Австраліє!

Слава Україні!