Ігор Табурець про українську боротьбу (ПРЯМА МОВА)

Отож. Чи може наша маленька Україна перемогти гігантську росію? Усі імперії гинуть, рано чи пізно. Завжди смерть імперій супроводжується катаклізмами, війнами і жертвами. А починається все з того, що хтось рішучий готовий давати відсіч.

У лютому 2022 року одні українці їхали на захід, а інші – на схід. Одні складали валізи, а інші – забивали набої. Одні в екстреному порядку продавали свої активи, а інші – у своїх автомобілях розвозили потрібне по підрозділах тероборони.

Чи зупиняли нас тоді висновки американської, французької та британської розвідки про те, що Київ не протримається довше 3 днів? Ні. Хтось, звісно, казав: не поспішайте, прийде нова влада, домовимось. А хтось брав автомат і ставав у стрій. Так буде і зараз.

Лише ми, українці, які пройшли 2022, 2023, 2024 роки, можемо вирішувати, який формат миру можна хоча б обговорювати у 2025. І з ким. Десятки тисяч життів наших героїв були віддані не за рідкісноземельні метали для одних чи сотні квадратних кілометрів руського миру для інших. Усе це – ціна нашої ідентичності, зрілості нашої нації.

Лише ми будемо визначати кордони нашої країни, лише ми будемо говорити про ціну миру, лише ми будемо вимагати репарацій і переслідування злочинців, які призвели до цієї війни. Ми вдячні за кожен патрон, за кожен генератор, за кожен долар підтримки з боку наших партнерів.

Усе залежить від народу, стійкості його духу, від консолідації та віри у власні сили. Я не просто вірю, я знаю, що ми всі – головна зброя України.

Ми – єдиний український народ, разом із Верховним Головнокомандувачем Володимиром Зеленським, кожним українським солдатом, кожною матір’ю загиблого Героя і дружиною зниклого безвісти.

Коли ми єдині, ми – непереможні!

Просто памʼятайте про це, коли наступного разу будете читати заяви, прогнози, висновки та рекомендації, що лунають нам десь ззовні.