Виступ Президента України на відкритті 26-го урядового круглого столу The Economist

Шановні пані президентки!

Пані та панове!

Вдячний за запрошення взяти участь у цьому круглому столі.

Зараз, якщо в будь-який день поглянути на новини про життя наших суспільств, ми побачимо, що в них домінують два поняття – «війна» і «криза».

Повномасштабна війна проти нашої держави й гібридна війна проти об’єднаної Європи. А якщо говорити про кризи, то це передусім криза вартості життя, яка відображається у надзвичайному зростанні цін. Енергетична криза. Продовольча криза. Міграційна. Саме так життя виглядає сьогодні.

І це ми ще не бачимо тих можливих війн або криз, які Росія здатна підготувати на найближчі роки для багатьох держав.

Чи вірогідно, що керівництво Росії планує нове вторгнення на територію іншого сусіда? Ніхто не може цього виключати.

Чи може Росія створити нам усім у Європі іще якусь кризу? Так. Достатньо поглянути на російські ракети, які пролітають над енергоблоками атомних станцій в Україні. Поглянути й зрозуміти: навіть гарантованої радіаційної безпеки у нас із вами зараз немає.

А як все це сталося?

У відповідь можна також навести два поняття: «сіра зона» і «запевнення».

Протягом десятиліть у Європі відчувався дефіцит безпеки. Частина Європи – на сході континенту, а також на Балканах – перебувала поза будь-якою дієвою архітектурою безпеки. Можна пояснювати це як завгодно, але наявність таких «сірих» зон з погляду Москви виглядала як спокуса.

І будь-яку сіру зону – чи то географічну, чи то політичну, чи то економічну – керівництво Росії розглядає як простір своїх можливостей – антидемократичних, антиправових, антиєвропейських.

Фактично було так, що безпека частини Європи трималася лише на «запевненнях».

Можна пригадати різні «запевнення»: ті, що містились у Будапештському меморандумі, ті, що звучали з вуст європейських лідерів, які говорили, що бізнес і діалог з Росією нібито утримають її від агресії. Або ті, що звучали від російського керівництва, яке стверджувало, що нібито відмовилося від загарбницької політики.

Це все зруйновано.

І не 24 лютого цього року, а ще у 2014 році, коли Росія окупувала український півострів Крим.

А що є зараз? Знову – два поняття. «Більше об’єднання» і «гарантії безпеки».

Саме більшим об’єднанням у Європі і дієвими гарантіями безпеки можна відповісти на ті загрози, які зараз дестабілізують континент.

Майбутнє Європи – спокійне й мирне – просто неможливе без цього.

Нам потрібне таке об’єднання у Європі, яке стане історично найбільшим. Звичайно, вже багато зроблено для цього. Але ще далеко не все.

Наприклад, саме як війну треба розглядати те, що відбувається на енергоринку Європи саме зараз.

Росія своєю грою з газом робить усе, щоб інфляція тільки розкручувалась і щоб Європа цієї зими пережила найбільшу кризу в історії.

Проте водночас ми бачимо, як грецькі компанії забезпечують чи не найбільший танкерний флот для транспортування російської нафти.

Ще раз: це відбувається саме тоді, коли інший російський енергоресурс використовується як зброя проти Європи й проти сімейного бюджету кожного європейця.

Впевнений, це не відповідає інтересам ані Європи, ані Греції, ані України.

Це лише один приклад того, коли об’єднання має стати іще більшим. Більшим, щоб Росія була змушена шукати мирні рішення, зокрема і в тих гібридних війнах, які вона веде.

А якщо згадати російську банківську систему, то хіба вона вже відрізана від світового фінансового ринку? Ні. Зв’язки досі зберігаються.

А отже, зберігається й надія у Москві на те, що далі якось вдасться обдурити демократичний світ, якось вдасться зламати спротив, зокрема і європейських країн.

Бо якщо у чомусь пішли на поступки, то чому не підуть на поступки в іншому? Таке питання.

Наведу й приклад того, як більше об’єднання дає дуже практичний і дуже конкретний результат для всіх.

Завдяки нещодавньому приєднанню України до спільної європейської енергетичної системи країни Євросоюзу тепер можуть отримувати нашу електрику. А це дає змогу замістити частину російського викопного палива – дуже вагому частину в енергобалансі європейських країн. І не за космічною ціною, а значно дешевше, ніж коштує електрика на європейському ринку.

Погляньмо на другий інструмент – на гарантії безпеки. Чи напала б Москва на того, кого точно захищали б?

Ми бачимо зараз, що Росія прийняла цю ситуацію і це рішення, що Швеція та Фінляндія приєднуються до НАТО. У Москві кажуть: «Хай вступають». Хоча ще нещодавно з Росії звучало, що Альянс має повернутися на рубежі 1997 року.

Це свідчить на користь того, що колективні гарантії безпеки працюють.

Так, Україна не в НАТО. І коли ми зверталися, щоб почати рух до членства, отримали негативну відповідь навіть на прохання про План дій щодо членства.

Але це не привід для нас зупинятися.

Ми потребуємо такої системи гарантій безпеки, такого безпекового простору, який зможе бути дієвим навіть в умовах, коли ми не в Альянсі.

Головна мета – щоб не було сірої безпекової зони.

Ми не в НАТО, але ми на цьому шляху. І має бути визначеність – і визначеність зараз.

Що робити, щоб не допустити агресії? Що робити, щоб негайно припинити агресію, яка розпочалася?

Ми хочемо дати на це відповіді і зараз опрацьовуємо їх із нашими партнерами, з тими державами, які, власне, і зможуть стати гарантами.

Якби така система була зараз, то не було б цієї війни.

Якби Україна гарантовано одержала підтримку зброєю, санкціями проти агресора, негайною ізоляцією агресора, конфіскацією активів агресора і всіх повʼязаних з ним суб’єктів, то зараз Україна не була б жертвою найстрашнішої війни у Європі. Найстрашнішої з часів Другої світової. Усього цього жаху не було б.

І ми маємо зробити все, щоб він більше ніколи не повторився. Це головне завдання.

Пані та панове!

Ми робимо все, щоб більше ніколи не було жодної «сірої» зони, у якій могла б опинитися Україна.

Ми стали кандидатом на вступ в Європейський Союз і зробимо все для інтеграції за всіма напрямами, які тільки можливі. Ми вдячні всім країнам Європи, які нас підтримали на цьому шляху. Ми дякуємо Греції.

Ми створимо систему гарантій безпеки, яка захистить Україну, поки ми не в НАТО.

У чому наш принцип?

Росія розглядає територію саме нашої держави як плацдарм для захоплення інших європейських країн. А отже, дати безпеку Україні – це дати довгострокову безпеку усій Європі.

Але це стосується не тільки нашої держави.

Зараз Європа об’єднана настільки, наскільки не була об’єднаною багато десятиліть.

Іще років п’ять тому взагалі неможливо було уявити, що Європа досягне такого об’єднання, а багато дискусій на таких майданчиках, як ваш, велися про те, як далеко зайде розділеність Європи. Розділеність, а не обʼєднаність. Україна, я вважаю, це виправила.

І ми маємо працювати над іще більшою обʼєднаністю. Європа – це субʼєкт, глобальний субʼєкт. Так має бути. І так може бути лише з Україною.

Європа має стати повністю незалежною, зокрема від Росії, від її здатності тиснути на вас усіх чи на кожного окремо.

Чи реально це? Я впевнений – так, це реально.

І коли це стане реальним, ви зможете сказати, що більше ніколи не повториться те, що Європа переживає зараз.

Криза вартості життя чи загроза міграційної кризи, яка стане наслідком продовольчої, – все це наслідки тих залежностей, які ще зберігалися у Європи й загалом демократичного світу від Росії.

Можна по-різному на це дивитися. Можна згадувати різні чинники, які вплинули на це.

Але якби не було того, хто все це погіршує, то не було б і такої гостроти цих криз, яка робить їх катастрофічними.

Ми можемо все це подолати. Об’єднанням. Посиленням колективної безпеки. Безумовною принциповістю, без якої неможливе ніщо – ні об’єднання, ні безпека.

Дякую за увагу!

Слава Україні!