Ми вже досягли стратегічного перелому і йдемо до нашої мети, до нашої перемоги – Глава держави

Вільний народе вільної країни!

Ми боремося за нашу свободу вже 16-й день. Це вчетверо довше, ніж ворог планував на своє вторгнення.

Вчетверо довше! Проти армії, яку вважали однією з найсильніших у світі. Яка сподівалася, що українці здадуться. Сподівалася, що хтось зустрічатиме з квітами російські прапори на українських вулицях, на наших вулицях.

Але українці – горді люди, які завжди захищають своє, свою землю й не віддадуть окупанту жодного клаптика цієї землі. Жодного відсотка своєї свободи.

16 днів. Я знаю, що багато людей почали відчувати втому. Я все розумію. Нетерпіння. Розумію.

Емоції грають з людьми погану гру. Це життя. Коли ми мобілізуємось, коли ми бачимо наші бойові перемоги та втрати ворога, ми очікуємо, що боротьба завершиться швидше. Що окупанти впадуть швидше. Але… Це життя, це війна. Це боротьба.

Ще потрібен час. Ще потрібне терпіння. Наша мудрість, енергія. Уміння робити свою роботу по максимуму, щоб ми разом дійшли до перемоги.

Неможливо сказати, скільки днів нам ще звільняти нашу українську землю. Але можливо сказати – ми це зробимо! Бо ми цього прагнули. Бо стратегічного перелому ми вже досягли. Ми вже йдемо до нашої мети, до нашої перемоги.

Це вітчизняна війна. Війна з дуже впертим ворогом. Який не звертає уваги на тисячі своїх убитих людей, убитих солдатів. Який збирає по всій Росії зараз резервістів та строковиків, щоб кинути їх у пекло цієї війни.

Який придумав завозити найманців проти наших людей. Головорізів із Сирії. З країни, яку руйнували так само, як зараз окупанти знищують нас – наш Маріуполь, наш Харків, Охтирку, Чернігів, Волноваху, Ізюм тощо.

Вот так российские войска относятся к украинцам. Вот так относятся к Донбассу, как они говорили, к русскоязычным людям. Как они всем кричали о «защите», которых в Москве столько всего наговорили. Ракеты, авиабомбы, артиллерия. А теперь вот ещё сирийские наёмники, которых вообще не различают, кто и на каком языке здесь разговаривает, в какую церковь ходит, какую партию поддерживал.

Наёмники, которые просто едут убивать на чужой – во всех смыслах этого слова – на чужой земле.

За минулу ніч і ранок окупанти провели, як вони кажуть, «демілітаризацію» водопроводу в Чернігові. Місто залишилося без води. Робимо все, щоб відновити водопостачання. Через постійні обстріли в частинах Сумської, Київської, Донецької областей немає електрики, так, є проблеми з теплом, немає газу, води. Це гуманітарна катастрофа.

Гуманітарна катастрофа – два слова, які стали повноцінним синонімом інших двох слів – Російська Федерація.

Вночі окупанти бомбардували взуттєву фабрику, багатоквартирний будинок, дитячий садочок у Дніпрі. За що? Як вони загрожували російській державі? Руйнували житлові будинки у селах Сумської області. Продовжили катувати маріупольців. Харківʼян.

Обстріляли ракетами Луцьк та Івано-Франківськ…

Якщо це продовжується, значить, санкційних пакетів проти Росії недостатньо. І я очікую, ми вже над цим працюємо, вже сьогодні нових санкційних рішень від наших партнерів.

Росія повинна платити за цю страшну війну. Платити щоденно!

Вчора відбулась дуже важлива зустріч лідерів країн Європейського Союзу. Довга, предметна. Ми знаємо, що говорили на цій зустрічі. Всі лідери. Хто конкретно говорив. Хто підтримував. Хто мовчав. А хто старався, щоб формулювання були все ж таки недостатніми – для України, Європи і для нашої спільної свободи.

Як ми оцінюємо прийняте рішення?

Дуже просто: треба сильніше. Це не те, що ми чекаємо.

Треба, щоб рішення політиків збігалися з настроєм їх народів, європейських народів. Ми ж знаємо цей настрій. І вони знають цей настрій.

Кожен політик добре знає!

В різних країнах цифри неоднакові, але опитування є, підтримка велика є. Щонайменше 60 відсотків «за». І це переважна більшість «за» – щоб Україна була частиною Європи!

Європейці чітко про це говорять. І я впевнений. Своїм політикам вони чітко це скажуть. Якщо вони ще це не зрозуміли.
Рішення вчорашньої зустрічі лідерів ЄС тепер виходить на рівень Єврокомісії.

Для реалізації. Для конкретних процедур.

Євросоюз має зробити більше.

Має зробити більше для нас, для України. І для себе.

Ми на це очікуємо. Всі європейські народи очікують.

Наші урядовці сьогодні організували 12 гуманітарних коридорів.

Вантажі з харчами, з харчовою продукцією, водою, ліками вже в дорозі. Ізюм, Енергодар, Волноваха, Пологи, Буча, Гостомель, Бородянка, Андріївка, Микуличі, Макарів, Козаровичі, звичайно, Маріуполь.

Українські військові забезпечили «тишу», щоб гуманітарні коридори працювали.

Якщо ж окупанти знову будуть стріляти і зриватимуть порятунок людей, зрештою вони отримають таку відповідь світу, що вже й самі потребуватимуть гуманітарних коридорів.

Наші урядовці роблять усе, щоб на всій території держави було паливо, були продукти, все не так просто, але тим не менш, медикаменти та всі – я це підкреслюю – всі товари, необхідні людям.

Бензин, дизель – все завозиться.

Сьогодні вранці на щоденній селекторній нараді мені поставили питання. Логічне. Зважаючи на весну. Що з посівною? Як її починати – і особливо у тих районах, які тимчасово окуповані?

Моя відповідь дуже проста: на всій нашій землі, що б там не було, ми маємо цієї весни, як і будь-якої весни, зробити повноцінну посівну кампанію. Авжеж, настільки, наскільки це можливо. Все залежить від людей і ситуації. Бо це – про життя. Життя важливіше. Про наше життя. Про наші мрії. Про наше майбутнє. А отже, і про нашу перемогу.

Я повторюю ще раз і ще раз: коли захищаємо свободу, маємо бути кожен – як повноцінна армія.

Робити на своєму місці усе, що можеш, щоб отримати результат, на який ми всі заслуговуємо. Це чесно. Щоб здобути перемогу. Обовʼязково.

Обовʼязково триматися. Обовʼязково боротися. Обовʼязково віддавати всі сили.

З таким сусідом – легко не буде. Але з нами – також.

Як уже зʼясувалося.

Слава Україні!