Застосування права вето потребує реформування, і це може стати ключовою реформою ООН, – Володимир Зеленський

Шановний пане Прем’єр-міністре Рамо!

Дякую албанському головуванню за організацію цього засідання.

Пане генеральний секретарю!

Шановні пані та панове!

Від старту повномасштабної агресії, розпочатої державою, яка досі чомусь серед постійних членів Ради Безпеки ООН, минуло вже 574 доби болю, втрат і боротьби. Росія вбила щонайменше десятки тисяч наших людей та зробила мільйони біженцями, зруйнувавши їхній дім.

Світова більшість визнає правду про цю війну. Це злочинна та неспровокована агресія Росії проти нашої нації, що має на меті захоплення території та ресурсів України. Але не тільки це. Держава-терорист має на меті своєю агресією підірвати всі дамби міжнародних норм, які мають захищати світ від воєн.

І я вдячний всім у світі, хто визнав агресію Росії порушенням Статуту ООН.

Україна здійснює своє право на самооборону. Допомагати Україні в цьому зброєю, застосуванням санкцій, здійсненням всебічного тиску на агресора, голосуванням за відповідні резолюції означає допомагати захищати Статут ООН.

Резолюції Генеральної Асамблеї підтверджують факт, що єдине джерело цієї війни – Росія. Втім, це нічого не змінило для Росії в ООН. Але саме такі ситуації змінили все для ООН. Ми маємо визнати: Організація в глухому куті щодо агресій. Людство вже не покладає надій на ООН, коли йдеться про захист суверенних кордонів націй. Лідери світу шукають нові майданчики, альянси, які могли б зменшити катастрофічний обсяг проблем, які тут, у цих стінах, зустрічають риторику, а не рішення, зустрічають прагнення компромісів з убивцями, а не захист життя. Життя варто захищати безкомпромісно, щоб захист був успішним.

Але я не був би сьогодні тут, якби Україна не мала пропозицій саме щодо конкретних рішень.

Вчора у виступі перед Генасамблеєю я сказав про те, що Українська формула миру стала основою, на якій можна модернізувати наявну архітектуру безпеки у світі, щоб повернути реальну силу Статуту ООН і міжнародному порядку, заснованому на чітких правилах.

Хочу представити деталі – конкретні можливі дії на основі Формули миру. Йдеться про пункт п’ятий Формули миру. Його назва «Виконання Статуту ООН та відновлення територіальної цілісності України і світового порядку».

Всі у світі бачать, що саме робить ООН недієздатною, на жаль. У цьому кріслі в Раді Безпеки, яке Росія займає незаконно через закулісні маніпуляції після розпаду Радянського Союзу, сидять брехунці, чия робота – виправдовувати агресію та геноцид, що їх здійснює Росія. І всі дії ООН – чи то Ради Безпеки, чи то Генасамблеї, – які могли б зупинити цю агресію, розбиваються об привілей, який дає це крісло агресору. Вето в руках агресора – ось те, що загнало ООН у глухий кут.

Зараз хоч би якою нацією ви були: народом, який налічує сотні мільйонів людей, чи малою нацією, нацією, яка героїчно захищає свою незалежність, або країною, чий давній досвід незалежності може допомогти іншим, державою, яка потребує допомоги, чи нацією, яка може реально допомогти, державою, яка спирається на свою армію, чи такою державою, для якої Статут ООН, а не її армія є першою та останньою лінією оборони… Хоч би ким ви були, наявна система ООН робить вас все одно меншим, ніж право вето, яке є лише в кількох та яке використовується одним – Росією – на шкоду всім іншим членам ООН.

Цими днями в Генасамблеї дуже часто звучить слово «нерівність». Про нерівність говорять різні нації – і ті, хто більший, і ті, хто менший. Саме нерівність робить зараз ООН недієздатною.

Мені шкода, що Рада Безпеки ООН зараз – це лише найбільш помітна у світі трибуна. Я вірю, що ООН здатна… Я знаю, що ООН здатна на більше. Я впевнений, що Статут ООН може реально працювати заради миру, заради безпеки у глобальному масштабі. Але для цього багаторічні розмови та проекти щодо реформування ООН повинні стати конкретним процесом реформування ООН.

І має йтися не лише про представництво тут, у Раді Безпеки. Застосування права вето – ось що потребує реформи, і це може стати ключовою реформою. Тим, що повертає силу Статуту ООН.

Шановні пані та панове!

574 доби повномасштабної російської агресії – це 574 причини для змін у цій залі. І голосів за такі зміни насправді мільярди. Абсолютна більшість людей у світі прагне світу без агресій. На противагу всім нам є лише одержимі у Москві. Вето не має слугувати зброєю для тих, хто одержимий ненавистю та війною.

Ми бачимо в ООН зростання підтримки ідеї, що у випадках масових жорстоких злочинів проти життя людей потрібна добровільна відмова від права вето. Але бачимо також, що Росія з власної волі не віддасть колись украденого привілею.

І саме тому Генеральній Асамблеї ООН треба дати реальну можливість долати вето.

Це перший необхідний крок.

Якщо війну неможливо зупинити через те, що всі зусилля блокуються вето агресора чи того, хто потурає агресору, потрібно виносити це питання на розгляд Генеральної Асамблеї. За умови набрання двох третин голосів, які відображатимуть волю націй і з Азії, і з Африки, з Європи, з обох Америк, з регіону Тихого океану, – глобальної кваліфікованої більшості – вето має реально долатися, і така резолюція Генасамблеї повинна бути обов’язковою для виконання всіма державами-членами.

Другий крок. Рада Безпеки ООН має бути повністю підзвітною перед націями світу. Я вітаю пропозиції різних лідерів розширити представництво націй у Раді Безпеки. Коло постійних членів Ради безпеки має відображати сучасність. Сучасність і справедливість.

Україна вважає несправедливим, коли мільярди людей не мають свого постійного представництва в Раді Безпеки. Африканський Союз має бути тут постійно. Азія заслуговує на ширше постійне представництво – не можна назвати нормальним, коли такі нації, як Японія, чи Індія, чи ісламський світ, досі за бортом постійного представництва в Раді Безпеки. Варто зважати на зміни, які відбулись у Європі, а саме: Німеччина стала одним із ключових глобальних гарантів миру та безпеки. І це факт. А отже, факт і те, що Німеччина заслуговує на місце серед постійних членів Радбезу. Латинська Америка має бути тут представлена – постійно. І держави Тихого океану.

Втім, не можна обмежуватись увагою лише до тих, хто в топ-кріслах. Потрібне розширення участі й доступу до роботи Ради Безпеки та її допоміжних органів для всіх членів Генеральної асамблеї, яких не визнано агресорами.

І водночас будь-яка участь будь-якої держави – члена Ради Безпеки має призупинятися на час, коли така держава в порушення Статуту ООН іде агресією проти будь-якої іншої нації.

Третій крок. Потрібна система превенції агресій через раннє реагування на дії, спрямовані проти територіальної цілісності та суверенітету держав. Настав час це зробити. Націям світу варто погодити такий механізм реагування на агресії для захисту інших, який кожен хотів би для власної безпеки.

Російське вторгнення в Україну показало, що саме може бути таким механізмом. Серед іншого – потужні санкції проти агресора. І не лише на етапі, коли вже відбулася Буча, а й на етапі, коли збирається армія вторгнення. Кожен, хто хоче почати війну, має бачити ще до своєї фатальної помилки, що саме втратить, коли почне війну. Питання про застосування превентивних санкцій має виноситися на розгляд Ради Безпеки ООН автоматично, коли будь-який член Генеральної Асамблеї заявляє про загрозу агресії.

Українські солдати зараз своєю кров’ю роблять те, що Рада Безпеки ООН має робити своїми голосуваннями – зупиняють агресію та захищають принципи Статуту ООН.

А тепер щодо територіальної цілісності. Цей елемент і Статуту ООН, і нашої Формули миру нерозривно пов’язаний із питанням про очищення суверенної території держави від окупантів. Окупація – це бездонне джерело тротилу під міжнародним порядком, заснованим на правилах. Тож я наведу приклад конкретних дій, які мають бути реалізовані, аби архітектура безпеки була міцною. На прикладі України. Дуже конкретні речі. Конкретні, як і ми, українці.

Перше: повне виведення всіх російських військ і військових формувань, включно з Чорноморським флотом Росії або тими дірявими коритами, які від нього залишаться за час війни, а також виведення всіх найманців і квазівійськових формувань Росії з усієї суверенної території України в межах наших міжнародно визнаних кордонів 1991 року.

Друге: повне повернення Україні ефективного контролю над усім нашим державним кордоном та виключною економічною зоною в Чорному та Азовському морях, а також у Керченській протоці.

Власне, лише виконання таких двох пунктів матиме результатом чесне, надійне та повне припинення бойових дій.

Шановні пані та панове!

Реформи таких міжнародних інституцій зазвичай робилися за результатами великих трагедій, за результатами великих воєн. Ми не маємо чекати, коли завершиться ця агресія. Діяти треба вже зараз. Наше прагнення до миру має зробити реформу.

Коли я готував Українську формулу миру, я брав силу для її пунктів виключно з принципів Статуту ООН та резолюцій, які були ухвалені Генеральною Асамблеєю. Саме це й дає змогу Українській формулі миру ставати глобальною. Нації, які долучаються до роботи з Формулою, усвідомлюють, що працюють заради міжнародного порядку, заснованого на правилах, заради захисту територіальної цілісності й суверенітету держав, захисту людських прав, недопущення агресій та геноцидної політики. Природно, що епіцентром такої роботи має бути ця зала – зала Ради Безпеки ООН і ще більшою мірою – зала Генеральної асамблеї. Якщо для цього треба провести реформу інституцій ООН, значить, треба не боятися реформи. Ми готові спільно з членами ООН, які беруть участь у Формулі миру, працювати над відповідними проектами резолюцій і поправок до Статуту ООН.

І я хочу, щоб для всіх у світі було чітким, що саме Україна пропонує, коли звертається до націй світу із закликом приєднуватися до спільної роботи над реалізацією Формули миру.

Кожна держава може проявити своє лідерство в межах того чи іншого або кількох чи всіх пунктів Формули миру. Формуємо групи згідно з пунктами Формули миру, у яких працюють радники лідерів держав з питань національної безпеки та дипломатичні представники. У групах визначається перелік рішень та нормотворчих пропозицій, які мають бути імплементовані, щоб відповідний пункт Формули миру був реалізований. Ми готові провести установчий саміт лідерів. Далі – десять конференцій на рівні радників, дипломатичних представників, голів парламентів згідно з десятьма пунктами Формули миру. Згодом ці проекти, підготовлені радниками, виносяться на розгляд лідерів держав на відповідному заключному саміті.

Таким чином усі нації світу, які поважають мир, можуть реально взяти участь у поверненні саме миру.

Співпраця – це завжди ключове слово для України в міжнародних відносинах. Саме це слово ключове, саме для миру. Тож хай панує мир! Хай сильнішими стають наші з вами інституції та наша з вами співпраця.

Я вам дуже дякую за можливість звернутися. Дякую за запрошення. Дякую за увагу!

Слава Україні!