Історія

Перші поселення людей на території сучасної області відомі ще в найдавнішому періоді кам’яного віку – палеоліті. Виготовлені людиною понад 40 тис. років тому знаряддя праці виявлено неподалік села Велика Бурімка Чорнобаївського району, а поселення мисливців на мамонта в селі Межиріч Канівського району датується 20 – 15 тис. років до нашої ери.
В західній частині регіону (сучасні Тальнівський, Уманський, Маньківський райони) 6 тис. років тому набула поширення всесвітньо відома трипільська культура – одне з найбільш яскравих явищ стародавньої історії Європи.
На території області виявлено понад 100 городищ, поселень і курганних могильників скіфської епохи. Найбільші городища зосереджувалися в басейні річки Тясмину – Пастирське, Шарпівське, Буда-Макіївське, Мотронинське, які в VІІ ст. до н.е. вели торгівлю з античними містами-державами Північного Причорномор’я. У лісостеповій частині кочували і власне скіфські племена. У 1996 році поблизу села Рижанівки Звенигородського району досліджено уціліле поховання вождя одного із скіфських племен.
На початку нашої ери землі Черкащини складали ядро формування давньослов’янських племен. З писемних джерел відомо, що в ІV – VІІ ст. територію краю населяли племена могутнього союзу антів, пізніше – полян. В часи Київської Русі регіон відігравав важливу роль захисту південного порубіжжя держави. В Х – ХІІІ ст. укріплені міста-фортеці Воїнь, Родень, Канів, Корсунь одночасно були значними центрами ремесла, торгівлі і культури. У 1144 році в Каневі споруджено Успенський собор, який зберігся до наших днів і є цінною історико-культурною пам’яткою.
Економічний і культурний розвиток краю перервала монголо-татарська навала, яка завдала землям Черкащини великих спустошень. Та, незважаючи на це, в ХІV ст. починається поступове відродження життя. В цей час Черкаси з прилягаючими територіями, як і більшість українських земель, переходять під зверхність Великого князівства Литовського. Після утворення у 1449 році Кримського ханства зростає їх захисне значення в обороні південних кордонів литовської держави.
Черкащина та, передусім Черкаси і Канів, стає центром формування українського козацтва, яке почало відігравати важливу роль у захисті населення від кримсько-татарської агресії і у боротьбі проти соціального та національно-релігійного гніту з боку шляхетської Польщі, під юрисдикцію якої перейшли землі регіону. Як організатори козацтва в істрію увійшли черкаські старости Остафій Дашкевич і Дмитро Вишневецький.
В ХVІ – на початку ХVІІ ст. краєм прокотилася хвиля козацько-селянських повстань, які переросли у Визвольну війну під проводом Богдана Хмельницького та утворення Української козацької держави, військово-політичним центром якої став Чигирин. Після згасання національно-визвольного руху за Андрусівським договором 1667 р. лівобережна частина Черкащини відійшла до Росії, а правобережна – до Польщі.
В наступному столітті територія краю була епіцентром гайдамацького руху, кульмінацією якого стало повстання Коліївщина, що вибухнуло у 1768 р. Уродженцями краю були Максим Залізняк, Іван Гонта, Йосип Шелест та інші ватажки цього повстання.
Після третього поділу Польщі і правобережна частина Черкащини відходить до Росії, утворивши крім лівобережного Золотоніського повіту Полтавської губернії ще п’ять повітів Київської губернії – Звенигородський, Канівський, Уманський, Черкаський і Чигиринський.
В ХІХ ст. в регіоні розвиваються галузі переробної промисловості, насамперед цукроварної, в 1876 р. через Корсунь і Смілу прокладається залізниця Київ – Одеса.
Соціально-економічні процеси супроводжуються активізацією суспільно-політичного руху. В першій половині ХІХ ст. частішають селянські виступи, а в 1870-х роках поширюється народницький рух.
В 1917 – 1920 рр. на території Черкащини на хвилі національного піднесення установлюється влада УНР, гетьманату і Директорії, формуються перші загони Вільного козацтва. Радянська влада утвердилася у 1920 р.
На початку 1920-х років на території Черкащини замість повітів утворюються райони, які входять до чотирьох округ – Уманської, Черкаської, Золотоніської і Шевченківської (центр – Корсунь). Згодом залишається дві укрупнені округи – Уманська і Шевченківська (центр – Черкаси).
Під час Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 рр. на території сучасної області у лютому 1944 р. відбулася Корсунь-Шевченківська битва. Центром партизанського руху був Холодний Яр.
7 січня 1954 р. Указом Президії Верховної Ради СРСР утворена Черкаська область. До її складу увійшли три міста обласного підпорядкування – Черкаси, Сміла, Умань і 30 районів Вінницької, Київської, Кіровоградської та Полтавської областей.
З утворенням області тут виникли і почали розвиватися нові галузі – хімічна, текстильна, машинобудівна, приладобудівна. В аграрному секторі економіки провідне місце посідає вирощування зернових культур і цукрових буряків та багатогалузеве тваринництво. Область із аграрної перетворилася у індустріально-аграрну.
За час існування області помітні зміни відбулися у духовній сфері – стало більше вищих навчальних закладів та зросла кількість студентів в них, з’явилися нові типи закладів освіти. У 1957 році утворено Черкаський державний заслужений український народний хор. Починаючи з 1981 року на Черкащині проводиться Шевченківське літературно-мистецьке свято “В сім’ї вольній, новій”, яке набуло міжнародного визнання.

Анонси