Історичні та культурні об’єкти

На Черкащині багато історичних та культурних об’єктів, які відображають різні етапи розвитку історії і культури краю, життя і діяльність відомих людей, мають мистецьку і наукову цінність.

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЗАПОВІДНИК У КАНЕВІ

Генеральний директор – Ренькас Ігорь Олександрович

Новітня історія Чернечої гори розпочалася 22 травня 1861 року, коли українська земля навіки прийняла у своє лоно тіло співця свободи і гуманізму, пророка національного відродження, геніального поета і художника Тараса Шевченка. Цього дня було виконано його заповітну волю: знайти вічний починок НА ВКРАЇНІ МИЛІЙ…

Відразу ж перейменована канівцями на Тарасову Гору, ця вершина стала одним із головних національних центрів єднання українців довкола ідеї створення Соборної Української Держави.

Упродовж усіх років після перепоховання Т.Г. Шевченка українська громада творила величний меморіал поетові-пророку. Влітку 1884 року за народні кошти на Тарасовій Горі було збудовано хату-сторожку для відвідувачів могили – “Тарасову світлицю”, яка стала першим народним музеєм поета, впорядковано його могилу і встановлено монументальний чавунний пам’ятник-хрест за проектом академіка В.Сичугова. Цей хрест вінчав Шевченкову усипальницю аж до 1923 року. З падінням Російської імперії постала реальна можливість українцям взяти Всенародну Святиню під опіку держави і першу таку спробу напровесні 1918 року зробив один із лідерів УНР Симон Петлюра, а 10 червня 1918 року Рада Міністрів Української Держави визнала могилу Тараса Шевченка національною власністю.

Як державну інституцію заповідник створено у серпні 1925 року постановою РНК УСРР “Про оголошення території могили Т.Г. Шевченка державним заповідником” з метою охорони меморіалу і поширення знань про поета. Тепер це – широко відомий у світі культурно-освітній, науково-дослідний і туристичний центр, який вивчає і популяризує надбання української національної і світової історико-культурної спадщини, творчість українського генія, історію Тарасової (Чернечої) Гори, а також здійснює на своїй території охорону пам’яток культури від найдавніших часів до сьогодення, оберігає унікальний природно-ландшафтний комплекс Канівського Подніпров”я.

Шевченківський національний заповідник у Каневі є найдавнішим історико-культурним заповідником в Україні і першим із закладів гуманітарної сфери, удостоєних статусу національного 21 листопада 1989 року постановою Ради Міністрів УРСР № 287 “Про створення Шевченківського національного заповідника в м. Каневі”.

Сучасного вигляду Шевченків меморіал набув влітку 1939 року із встановленням на могилі Кобзаря величного бронзового пам’ятника (скульптор М.Манізер, архітектор Є.Левінсон) і спорудженням літературно-меморіального музею (архітектори В.Кричевський і П.Костирко). Музейний ансамбль 1997 року органічно доповнив неповторний за своїм архітектурним вирішенням гранітний комплекс сходження на Гору і відтворена 1991 року “Тарасова світлиця”.

Нині заповідник обіймає площу у 42 га та об’єднує в єдиний комплекс із Тарасовою (Чернечою) горою мальовничу Пилипенкову гору (пам’ятка зарубинецької культури – Ш ст. до н.е.), Меланчин потік, урочище Нижні грушки, ландшафтний парк на березі Дніпра та об’єкти сучасної туристичної інфраструктури.

Музейна колекція заповідника розміщена у центральному будинку – пам’ятці архітектури першої половини ХХ ст. (загальна площа 1932 кв.м.) і нараховує понад 20 тисяч унікальних пам”яток, окрасою яких є меморіальні речі та офорти Тараса Шевченка, рідкісні видання його книг, високохудожні твори українських і зарубіжних митців, шедеври народної художньої творчості, цінні архівні документи, фото і кіноматеріали, аудіо та відеозаписи виступів знаменитих бандуристів і кобзарів.

Завдяки широким міжнародним зв’язкам і співпраці з представниками української діаспори в США, Канаді, Західній Європі музейна збірка поповнилася сотнями цінних мистецьких творів і видань, книг, зокрема – архівом та художніми роботами родини Кричевських.

При Заповіднику діє картинна галерея та наукова бібліотека, фонди якої сформовані із тематичної книгозбірки у 25 тис. примірників. Заповідник одним з перших в Україні запровадив у роботу комп’ютерну техніку, власними силами видає періодичне видання “Чернеча гора”.

Особливий інтерес у відвідувачів Шевченкового меморіалу викликають виступи народних кобзарів, відомих вітчизняних і зарубіжних хорових колективів та оркестрів, літературно-мистецькі свята, художні виставки, творчі зустрічі з лауреатами Національної премії ім. Тараса Шевченка.

Щороку музеї Шевченківського національного заповідника відвідують понад сто тисяч туристів з України і десятків зарубіжних країн, які на Тарасовій Горі відкривають для себе чарівний дивосвіт української культури одним із визначних творців якої був і залишається поетичний і художній геній Тараса Шевченка.

На нашій славній Україні, серед розкішної природи, широко­листих лісів і золотистого степу, мов білі лебеді, з давніх-давен осіли на віки села, які нині відомі всьому світу: Моринці, Кирилівка (Шевченкове), Будище і Вільшана. Ці села — колиска на­шого Генія, Пророка, Великого Сина України — Тараса Григо­ровича Шевченка.

Завітайте до цього чарівного, благословенного Богом краю. Доторкніться до незрівнянної краси тієї землі, яка народила, ви­колисала, випоїла цілющим соком своїм невмирущого поета — носія правди, добра й любові. Зробіть крок тими стежинами, на яких білоголовий хлопчик малими босими ногами збивав вранішню і вечірню росу, розмовляв з місяцем і зорями, ловив у шелесті листу тополі таємничість невідомого. Вони поведуть вас до яру з кущем калини та верболозу, де маленький Тарасик купався у викопаній батьком копанці.

На пагорбі, заквітчаний чорнобривцями, айстрами й безсмер­тниками, вам гостинно усміхнеться красень-музей, який був урочисто відкритий до 125-ої річниці з дня народження Кобзаря. Це — затишна Тарасова домівка. Переступіть поріг цієї святині, і ви зустрінетесь із десятками зібраних у Тарасових селах екс­понатів. Серед неоціненних скарбів часів дитинства поета — речі сестри Катерини, брата Йосипа, стіл та ослін з хати батьків. В невеликих камерних залах все говоритиме вам про ті далекі роки, коли зростав на цій землі майбутній Титан української літератури.

Праворуч від музею в яскравих променях сонця дрімає хатина батьків Тараса, яку земляки поета з великою любов’ю відтво­рили до 175-ої річниці з дня його народження. В рушниках, з п’янким запахом м’яти і любистку, чебрецю і калини, вона при­ймає у свої лагідні обійми душу кожного, хто переступає її поріг. У ній лунала колискова лагідної жінки-матері, руки якої пести­ли немовля, а серце випромінювало вічну материнську печаль і безмірну любов до своїх діток, яких вона залишила на світі у 40-річному віці. Від хати стежка приведе вас до могили, в якій спочиває добра й мудра Тарасова мати. Шепоче своїм листом розкішний кущ калини, пелюстки барвінку ранньої весни чарують теплом свого синього цвіту, лягають до ніг простої трудівниці квіти від тисяч шанувальників таланту її великого Сина.

Все на цій землі, особливе, чаруюче і неповторне. Хто вперше доторкнеться до її краси, той одразу відчує трепет животворящої сили, її таємничість і чистоту. Завітайте до Тарасового краю! Вас огорне таємниче дихання урочища Гупалівщина, ви вип’єте джерельної води з гайдамацької криниці, помилуєтесь тихим плесом древнього озера, у глибинах якого, за розповідями старих людей, гайдамаки потопили свої скарби.

Від озера широким зеленим берегом стежина поведе вас до ве­летенських дубів — свідків Тарасового дитинства. Це тут, на са­дибі літньої дачі пана Енгельгардта, у дуплі одного з них Тарасик-козачок ховав свої малюнки.

Під цим небом і під цими зорями він слухав чарівні українські пісні, щедрівки і колядки, а на греблі Громадського ставу дивив­ся на диво-красу — свято Івана Купали.

Уклоніться Тарасовій землі, доторкніться до її краси, пройдіть стежинами Тарасового дитинства!

 

“ТАРАСОВА СВІТЛИЦЯ”
(Хата І.О. Ядловського)
В музейному ансамблі Шевченківського Національного заповідника
у м. Каневі

“Тарасова світлиця” – перший народний музей Великого Кобзаря, збудований у 80-ті роки ХІХ ст., неподалік його могили. Це хата, у якій з 1883 по 1933 рр. жив сторож і доглядач могили Т.Шевченка на Чернечій горі у м. Каневі Іван Олексійович Ядловський. За переказами, ще хлопчиком І.Ядловський зустрічався з Шевченком на Чернечій горі. Був на похороні поета в Каневі. Жив у спеціально збудованій хаті біля могили Кобзаря. У другій половині хати була так звана “Тарасова світлиця” з музейними експонатами про життя і творчість Шевченка.

І.Ядловський приділяв світлиці багато уваги, завжди підтримував порядок у ній, доглядав за експонатами, поповнював їх, розповідав відвідувачам про Т.Г. Шевченка, старанно доглядав і впорядковував могилу поета, садив квіти і дерева навколо неї.

Згідно з проханням І.Ядловського його поховали на Чернечій (Тарасовій) горі.

У 1991 році у ході реставраційних робіт було відтворено “Тарасову світлицю”.

Територія Черкащини багата на пам’ятки археології. Особливе місце серед них посідає трипільська культура, яка саме на Черкащині залишила найбільшу кількість гігантських поселень, площі яких перевищують за сотню гектарів. Поселення з такими площами, велетенською, як для того часу, кількістю їхнього населення, яке знало високорозвинене землеробство, виводять «трипілля» на рівень зародження найдавніших осередків людської цивілізації і найбільш цікавого об’єкту для сучасного археологічного дослідження. Інтерес науковців до трипільської культури не міг бути не поміченим тією частиною населення, яка є не байдужою до минулого нашої Батьківщини і Праісторії всього людства. Така зацікавленість підігріта засобами масової інформації, діяльністю заповідника «Трипільська культура», проведенням у регіоні розкопок Трипільською археологічною експедицією.

Заповідник «Трипільська культура» з травня 2009 року розпочинає свою експозиційну роботу в «Музеї поселень-гігантів трипільської культури», що знаходиться в селі Легедзине на Тальнівщині, поруч найбільшого у світі (для мідно-камяного часу) поселення – «Тальянки».Частина відкритих залів розповідатиме про історію, господарство, житлобудування трипільських племен, періоди їхнього розквіту та занепаду. Відвідувачам буде запропонована можливість перегляду відеоматеріалів на тематику «трипілля», придбання науково-популярної літератури. Родзинкою музею є реконструйоване у натуральну величину двоповерхове трипільське житло, наповнене трипільським посудом, сакральними речами, предметами побуту, знаряддями праці. При проведенні організованих турів будуть влаштовуватися театралізовані видовища. Туристи зможуть «доторкнутися історії» потерши збіжжя на гранітних зернотерках, витерши з дерева вогонь, прострілявши з лука. У період польового сезону будуть організовуватися додаткові екскурсії на розкопки, де бажаючі зможуть на власні очі, побачити процес археологічного дослідження. На пам’ять про знайомство з трипільською культурою, відвідувачі, крім приємних вражень, можуть з собою захопити трипільські сувеніри, виготовлені майстрами і художниками з різних куточків України.

 

Трахтемирівський край

Заповідник створено рішенням Черкаської обласної ради народних депутатів №3 від 09.08.1994р. згідно Постанови Кабінету Міністрів України №446 від 01.07.1994р, про Державний історико-культурний заповідник “Трахтемирів”. ДІКЗ “Трахтемирів” розташований на правому крутосхилому березі Дніпра між селами Трахтемирів – Григорівка Канівського району, на рубежі Черкаської і Київської областей. Саме цей участок узбережжя Рішенням Черкаської обласної ради народних депутатів № 185 від 19.06.1986 року було оголошено заповідною територією”Трахтемирів” з метою забезпечення охорони нерухомих пам’ятників історії, археології та унікальних пам’яток природи.

Так історично склалося, що саме географічне положення і незрівнянна природна краса території стали своєрідним магнітом для науковців різних галузей. Трахтемирово – Бучацька ділянка є невичерпною скарбницею наукового матеріалу для істориків, археологів, ботаніків, зоологів, іхтіологів, орнітологів, геологів та дослідників багатьох інших галузей науки. Кожен житель нашого району має пишатись цим мальовничим куточком розташованому у самому серці нашої країни. Не менш привабливою місцевість була і в епоху палеоліту, так як перші поселення на території датуються мустьєрською добою пізнього палеоліту.

Трахтемирівська земля справедливо належить до національної скарбниці історичної пам’яті українського народу, де вимріяна козаками воля і прагнення бути господарями своєї землі була реалізована у XVI ст. коли Трахтемирів з монастирем та навколишніми землями стає власністю козаків. Археологічне дослідження цієї славної доби ще попереду, адже залишки середньовічного міста досі чекають відкриття та вивчення. Проте не лише козацькою славою знамениті Трахтемирівські гори, ще з доісторичних часів канівські кручі та зручні надзаплавні тераси ставали місцем проживання давньої людини.

Археологам добре відомі стоянки прадавніх землеробів, які першими освоювали ці землі. Вони належали племенам трипільської культури, яких змінило населення доби бронзи. Напередодні становлення слов’янського етносу на Трахтемирівській землі розселяються племена зарубинецької культури, особливо густо заселеним стає цей район у слов’янський та давньоруський час. Багаторічні дослідження кількох поколінь українських археологів відтворюють реальну картину життя минулих тисячоліть, а відображена в археологічному матеріалі і реконструйована науковими методами забудова городищ і селищ стає надбанням всіх, хто цікавиться історією рідного краю.

Трахтемирівський заповідник є унікальним природним і археологічним об’єктом в Україні, де в нерозривній єдності співіснують пам’ятки історії, геології археології і природи, які необхідно зберегти для майбутніх поколінь.

Дослідження території розпочалося наприкінці ХІХ ст. Останнім часом наукові дослідження Трахтемирівської землі проводили науковці археологічної інспекції Черкаської ОДА та інститут археології НАН України.

Нині в с.Трахтемирів зберігся козацький цвинтар, а в урочищі Чернече, поблизу колишнього с.Монастирок, знаходиться замчище Успенського монастиря ХУІ – ХУІІ ст.- власне рештки Трахтемирівського козацького монастиря, козацький цвинтар, завалені входи в печери, де в давнину були підземні церкви.

 

Національний історико-культурний заповідник “Чигирин”

Національний історико-культурний заповідник “Чигирин” створений 7 березня 1989 року згідно Постанови Ради Міністрів Української РСР № 77 “Про оголошеннякомплексу пам’яток історії, культури та природи міста Чигирина, с.Суботова і урочища Холодний Яр у Черкаській області Державним історико-культурним заповідником” з метою вивчення, збереження та відтворення національно-культурної спадщини та пам’яток природи одного із своєрідних регіонів України – Чигиринщини. Подальший його розвиток був визначений Постановою Кабінету Міністрів України від 19 травня 1992 року № 254 “Про Чигиринський Державний історико-культурний заповідник”. 23 вересня 1995 року Указом Президента України заповіднику надано статус Національного.

Загальна площа заповідника 1161,7 га. До його складу входять 5 музеїв, 34 пам’ятки історії, археології, архітектури, природи м. Чигирина, сіл Суботова, Стецівки, Медведівки, урочища Холодний Яр.

Територія, межі та охоронні зони заповідника визначені Генеральним планом розвитку 2001 р.

Історико-культурний потенціал заповідника унікальний. Тут збереглися пам’ятки різних часів. Це Мотронинське городище скіфського часу (УП-ІУ ст.. до н.е.), одне з найбільших у Східній Європі, поселення кінця бронзового та раннього залізного віку чорноліської та зарубинецької культур.

Чигирин і Суботів пов’язані із становленням державності українського народу. Чигирин – перша столиця України часів гетьмана Б.Хмельницького. Тут знаходилась резиденція великого гетьмана. Суботів – його родинний маєток, де знаходиться церква св. Іллі, побудована за наказом гетьмана у 1653 р. У ній він був похований у 1657 р.

Чигиринщина була одним із центрів гайдамацького руху. Мотронинський монастир у Холодному Яру відіграв ключову роль у повстанні гайдамаків – Коліївщині, котре охопило значні території Правобережної України. У П половині ХІХ століття села регіону стали центром селянських виступів, які увійшли в історію під назвою “Чигиринська” – центр боротьби за українську державність – Холодноярська республіка. у роки П світової війни тут вели боротьбу із фашистськими загарбниками партизанські загони.

Села, що входять до структур заповідника, мають етнографічні особливості. Їх жителі зберігають знання і вміння багатьох промислів, серед яких гончарство з центром у селі Головківка, де ще у кінці ХІХ ст. існувала керамічна школа. Зараз її відродженням займаються відділи заповідника.

Багата природа охоронних зон НІКЗ “Чигирин”. Вона включає території Холодного Яру з тисячолітнім дубом Максима Залізняка на хуторі Буда, “Три криниці” у с. Суботові та криницю Максима Залізняка у с. Медведівці, зони природного ландшафту у с. Стецівці.

 

Кам`янський державний історико-культурний заповідник

До складу заповідника входять: літературно-меморіальний музей О.С.Пушкіна і П.І.Чайковського, історичний музей та картинна галерея. Крім музейних закладів до складу заповідника входять також чотири пам`ятки історії і архітектури державного значення: флігель садиби Давидових (Зелений будиночок), водяний млин, побудований у 1825 році – унікальна пам`ятка архітектури господарського призначення, парк, закладений в кінці ХVІІІ ст. та архітектурна прикраса цього парку – грот, також побудований в кінці ХVІІІ ст.

Літературно-меморіальний музей О.С.Пушкіна і П.І.Чайковського, заснований в лютому 1937 року, розташований в одному з флігелів колишньої садиби Давидових, так званому Зеленому будиночку, спорудженому на початку ХІХ ст. В цьому будиночку бували видатні герої війни 1812 року Денис Давидов, Микола Раєвський, Михайло Орлов, проводили свої наради декабристи, тишу цього будиночку любив О.С.Пушкін, а пізніше він став одним із улюблених місць перебування П.І.Чайковського. Експозиція музею розповідає про діяльність Кам’янської управи Південного товариства, очолюваної власником кам’янського маєтку В.Л.Давидовим, про перебування в Кам’янці О.С.Пушкіна, який саме тут написав один із шедеврів світової лірики “Редеет облаков летучая гряда” та закінчив поему “Кавказский пленник”.

Відділ музею, присвячений П.І.Чайковському, розповідає про особливу роль, яку відіграла Кам’янка в житті композитора. Адже Петро Ілліч приїздив до родини своєї сестри Олександри Іллівни Давидової впродовж 28 років. З усіх міст світу, де бував Чайковський, Кам’янка, і пов’язана з нею родина Давидових, є найчастіше згадуваною ним в листах і щоденнику. Саме тут він працював над найбільшою кількістю свої творів (близько 30).

В експозиції літературно-меморіального музею О.С.Пушкіна і П.І.Чайковського представлені меморіальні речі родини Давидових, особисте піаніно П.І.Чайковського. Сімейний рояль Давидових, на якому часто грав Петро Ілліч, донині звучить в стінах цього меморіального будиночку. Адже тут уже традиційними стали літературно – музичні вечори при свічках, якими захоплюються і кам’янчани і гості нашого міста.

Окрасою цих вечорів є камерний ансамбль, що складається з працівників заповідника і діє на громадських засадах.

Історичний музей розташований в колишньому будинку сестри П.І.Чайковського, де композитор жив під час свого перебування в Кам’янці.

Будинок побудований в середині ХІХст. В 20-х роках ХХст. тут знаходилась Кам’янська ЧК, пізніше поліклініка, потім дитяча музична школа ім. П.І.Чайковського. Історичний музей в цьому будинку було відкрито в 1995 році. Музей має 7 залів: меморіальний зал П.І.Чайковського, стародавньої історії, визвольних змагань 1917 – 1930 р.р., українського побуту і етнографії, розвитку культури 20ст., Другої світової війни, зал сучасності. В експозиції зібрано біля 2500 експонатів, які розповідають про історію нашого краю з періоду Палеоліту ( 30-50 тис.років тому) до сьогодення. Серед них унікальні знахідки з розкопок археологів, цікаві скарби 17 ст., нумізматична колекція, яка охоплює час з ХІУ по ХХ ст.

В музеї в 1997 році відкрито єдину на території Черкаської області експозицію, що розповідає про період Визвольних змагань на Україні у 1917 – 1920 роках і, зокрема, про діяльність Холодноярської республіки. Цікава колекція періоду Другої світової війни де представлені зразки зброї та військового спорядження і реліквії війни.

Картинна галерея розташована в приміщенні історичного музею. Серед найцікавіших її експонатів роботи наших земляків, заслуженого майстра народної творчості України Макара Мухи та заслуженого художника України Павла Куценка. Тут також експонуються роботи сучасних місцевих художників та постійно влаштовуються виставки художників та майстрів народної творчості з різних куточків України.

Водяний млин. 1825р.
Тясминський каньйон
Макар Муха. Жар-птиця
Намисто з Жаботина. ХУІІ ст.

 

Адреса заповідника: 20800 м. Кам`янка, вул. Декабристів, 5 . тел./факс (04732) 6-22-74,

Музей Пушкіна і Чайковського – вул. Леніна,42, тел. (04732) 6-19-78

Історичний музей – вул. Декабристів, 5

тел. (04732) 6-19-75

Електронна пошта:kammuz@ukr.net

 

Кам`янський державний історико-культурний заповідник

Грот. ХУІІІ ст.
Пушкінська скеля
Пам`ятник декабристам

Корсунь-Шевченківський державний історико-культурний заповідник

Корсунь-Шевченківський державний історико-культурний заповідник об’єднує території історико-культурного та природно-заповідного фонду міста Корсунь-Шевченківський, селища міського типу Стеблів, сіл Квітки та Виграїв загальною площею 103 га, на яких знаходяться 27 пам’яток археології, архітектури, історії, мистецтва та природи, у тому числі об’єкти національного значення. Неповторним є ландшафтний парк з палацовим ансамблем. На території Заповідника знаходяться святині – могили Івана Сошенка, батька і діда Івана Нечуя-Левицького, Василя Авраменка.

До складу Заповідника входять музей історії Корсунь-Шевченківської битви, історичний музей, літературно-меморіальний музей І.С. Нечуя-Левицького (філіал), меморіальний музей К.Г. Стеценка та художня галерея. Всі вони спроможні задовольнити різнопланові інтереси своїх відвідувачів. Для тих, хто цікавиться зброєю, безумовний інтерес викличуть зразки військової техніки періоду Другої світової війни, що знаходяться перед музеєм.

Фонди Заповідника та його філіалу є унікальним інформативним банком з історії України. Зокрема, дослідники можуть познайомитись з матеріалами, що розповідають про класика української літератури І. Нечуя-Левицького, про історію Корсунь-Шевченківської наступальної операції, як з радянської, так і з німецької сторони; значимі колекції предметів В. Авраменка, видатного українського хореографа в діаспорі, та письменника-шевченкознавця Петра Жура; досить цінними є твори художника, друга Тараса Шевченка І. Сошенка, графіка Миколи Прокопенка, живописця Бориса Федоренка тощо.

Заповідник видає науково-популярний журнал “Корсунський часопис”, на сторінках якого можуть публікуватись матеріали дослідників історії України.

Адреса: 19400, Черкаська обл., м. Корсунь-Шевченківський, вулиця острів Коцюбинського, 4

Телефон: (04735) 2-04-55, 2-03-20

Факс: (04735) 2-04-55

E-mail:muzey@ck.ukrtel.net

www.korsun.ic.ck.ua

Пам’ятник Т.Г. Шевченку на території Заповідника.
Палац взимку
В’їзна брама палацово-паркового ансамблю

Поширити в соц. мережах

Share to Google Plus

Comments are closed, but trackbacks and pingbacks are open.