Черкаських Героїв Небесної Сотні вшанували на Майдані в столиці

IMG_4830Майдан два роки поспіль… І досі він пронизаний болем та сумом, що не вщухають в серцях українців. І нині до цих місць йдуть сотні людей з квітами та свічками, сюди, де гинули, відстоюючи незалежність й свободу України, десятки Героїв, серед яких і шестеро черкаських.

???????????????????????????????Їхні родини 20 лютого запросили до Києва. На жаль, деякі не мали змоги приїхати саме цього дня. Прибули до столиці рідні двох загиблих хлопців із Черкащини – сім’ї Віталія Смоленського та Максима Горошишина. Разом із першим заступником голови ОДА Віталієм Ковалем вони пом’янули всіх Героїв нашого регіону, запаливши лампадки та поклавши квіти до кожної зі світлин, що на Алеї Героїв Небесної Сотні.

Два роки тому молоді чоловіки прийшли сюди за покликом душі, бо любили Україну й тут лишили свої долі.

– Пам’ятаю, як мені сповістили того дня лиху звістку, – мовила зі сльозами на очах мама Віталія Смоленського Лідія Іванівна, котра нині проживає на Уманщині. – Я спочатку не повірила, думала помилились, бо ж не може така біда трапитись з моїм сином. Виявилось, він загинув від снайперської кулі – лікарі знайшли в його куртці телефон і повідомили страшну новину.

Пані Лідія розповідала про нього, показуючи дві світлини, що залишились в пам’ять про останні дні синового життя. На одній із них він усміхнений та жвавий на барикадах разом із побратимами, на іншій – закривавлений, злегка накритий білим у червоних плямах простирадлом. Фото дістались рідним від друзів Віталія.

Лідія Іванівна згадує, що він був завжди веселим і життєрадісним, дуже любив грати у футбол, а ще залишив по собі двох синів.

IMG_4810 – Остання наша з ним зустріч була, як ніколи, дивною, – згадувала його сестра Олена Віталіївна. – Він працював електрозварником у Києві на заробітках, та спочатку ми не знали, що був і на Майдані, приїжджав час від часу додому. А як дізнались, то казав так: «Як не ми, то хто захищатиме країну?». Напередодні трагедії Віталій був якийсь замислений. Коли повертався до Києва 12 лютого, вдома обійшов господу, розцілував маму і більше не повернувся… Наступного року йому б виповнилося 30.

Мама Максима Горошишина Раїса Іванівна з Кам’янщини розповіла, що хлопець теж не дожив до свого молодого ювілею – 25-річного. На той час він не мав власних діток, однак мав багато друзів й був веселої вдачі, полюбляв малювати.

– У нього це дуже гарно виходило,– ділилась спогадами Раїса Іванівна. – Він і мене намалював, а в школі, де вчився, – майже всіх. 28 грудня прийшов із великим букетом квітів, подарунками для племінників. «Ти наче так ніколи не приїжджав, та навіщо скільки всього приніс?», – пам’ятаю запитала, а він мені: «Просто у мене настрій такий гарний, мамо».

– Я й не думала, що в ті дні бачила його востаннє, – сказала жінка. – А перед тим, як сповістили про загибель, відчула тривогу, і на думку приходило – щось із Максимком сталось. За словами друзів, він отруївся газом, отримав запалення легень, що переросло в тяжку форму, а 20 лютого помер.

Ці жінки нині з усіх сил тримаються, заради дітей та внуків, яких нині виховують. А ще їхні серця гріє пам’ять про втрачених синів.

20 лютого в Києві родини зустрілись із Президентом України Петром Порошенком та взяли участь у молебні в Михайлівському Золотоверхому соборі. Також рідні загиблих поспілкувались з Віталієм Ковалем.

???????????????????????????????Віталій Володимирович зазначив, що обласна влада нині всіляко підтримує сім’ї загиблих, допомагає вирішувати нагальні потреби, вони ж отримують відповідні пільги.

– Ми маємо пам’ятати, що два роки тому не в кабінетах і не в документах, а в душах людей проросло те зерно, яке сьогодні формує могутній стовбур єдиної непорушної української нації, – сказав Віталій Коваль. – І ті події, та кров, яка в той час пролилася на українську землю, нині вже не дозволять ніяким зовнішнім вітрам та внутрішнім корозіям зіпсувати цього невпинного росту здорової могутньої і сильної держави.

Автор статті